Кафедра кримінальної юстиції

2022-01-26 18:55:48 ​​Зміна покарання з обмеження волі, від відбування якого особу звільнено з випробуванням, на штраф не є погіршенням правового становища

Велика Палата Верховного Суду вирішила виключну правову проблему: чи є погіршенням правового становища зміна судом призначеного обвинуваченому (засудженому) покарання у виді обмеження чи позбавлення волі, від якого його було звільнено з випробуванням, на штраф за результатами розгляду апеляційної, касаційної скарги захисника.

Вироком районного суду особу засуджено за вчинення кримінального проступку за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України до 1 року обмеження волі та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням на строк 1 рік.

Засуджений звернувся з апеляційною скаргою, у якій просив пом’якшити призначене покарання на штраф. Апеляційний суд залишив без зміни вирок районного суду. Суд керувався тим, що захід примусу у виді штрафу підлягає реальному виконанню, тому його застосування призведе до погіршення правового становища засудженого, що є недопустимим.

ВП ВС зазначила, що зміна покарання у виді позбавлення чи обмеження волі, від відбування якого особу було звільнено, з випробуванням на підставі ст. 75 КК України на штраф не є погіршенням правового становища обвинуваченого, засудженого.

Велика Палата ВС констатувала, що звільнення від відбування покарання з випробуванням має умовний характер. Призначений захід примусу хоча й не застосовується, однак у перспективі особа звільняється від його відбування, якщо виконає встановлені судом обов’язки протягом іспитового строку. Натомість покарання у виді штрафу вичерпується необхідністю сплати грошового стягнення і не передбачає покладення на засудженого будь-яких додаткових обов’язків, заборон чи обмежень.

Покарання у виді штрафу в разі його повного та своєчасного виконання має сприятливіші для особи правові наслідки, оскільки погашення судимості, на відміну від випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням, не пов’язується з виконанням засудженим будь-яких додаткових умов, невиконання яких (або ж вчинення нового кримінального правопорушення) може мати наслідком реальне відбування покарання.

ВП ВС дійшла висновку, що призначення апеляційним судом покарання у виді штрафу замість призначеного судом першої інстанції покарання у виді обмеження чи позбавлення волі зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України не є ані «застосуванням більш суворого покарання» (в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 4 20 КПК України), ані «неправильним звільненням від відбування покарання» (в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України) чи «іншим погіршенням становища обвинуваченого» (в розумінні ч. 2 ст. 404 і ч. 1 ст. 421 цього Кодексу). У зв’язку з цим задоволення апеляційних вимог сторони захисту не вимагає скасування у відповідній частині вироку суду першої інстанції і постановлення нового вироку. Таке рішення суд апеляційної інстанції постановляє у формі ухвали.

Праву сторони захисту висловити свої доводи щодо зміни призначеного особі виду покарання кореспондує обов’язок апеляційного суду розглянути їх та з урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, відомостей про особу винного прийняти рішення про задоволення чи відмову в задоволенні його вимог. Відсутність у суду апеляційної інстанції можливості діяти в такий спосіб лише тому, що призначене покарання не пов’язане з його реальним відбуттям, а штраф є реальним і заміна першого покарання другим фактично погіршує правове становище обвинуваченого, призводить до нівелювання як права апелянта бути «почутим» судом, так і відповідного обов’язку суду розглянути апеляційні вимоги по суті.

За результатами розгляду справи ВП ВС змінила вирок і ухвалу судів попередніх інстанцій та пом’якшила призначене особі покарання до штрафу в розмірі 1700 грн.

Постанова ВП ВС від 7 грудня 2021 року у справі № 617/775/20 (провадження № 13-110кс21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/102010758. 打开/如何

2022-01-24 10:23:35 ​​Верховний Суд опублікував огляд правових позицій ККС ВС за листопад 20212 року

В огляді зібрано актуальні правові позиції з проблем кримінального та кримінального процесуального права, що містяться в постановах, ухвалених Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду в листопаді 2021 року: https://cutt.ly/nIMtFiW

Зокрема, ККС ВС звернув увагу на такі проблеми кримінального права:

визначення підстави та умов звільнення особи від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 ст. 309 КК України;

тлумачення поняття «уразливий стан особи» як ознаки торгівлі людьми (ст. 149 КК України) та чи є обов’язковим висновок експерта для визначення такого уразливого стану особи;

кваліфікацію за ст. 301 КК України розповсюдження відеофайлів порнографічного характеру з використанням програми обміну файлами між усіма користувачами цієї програми в мережі «Інтернет».

Окрім того, ККС ВС висловився з приводу таких питань кримінального процесуального права України:

чи підлягає апеляційному оскарженню ухвала місцевого суду про повернення обвинувального акта прокурору, згідно з яким особа обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, для його внесення до суду з урахуванням вимог гл. 25 КПК України;

на кого покладаються всі процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов’язані з розслідуванням кримінального провадження, якщо потерпілий у справі приватного обвинувачення відмовився від обвинувачення, а суд закрив кримінальне провадження;

яким вимогам повинен відповідати статист, який залучається слідчим до проведення слідчого експерименту в кримінальному провадженні, та чи передбачає КПК України обов’язок вносити дані про особу статиста у процесуальні документи.

Упродовж листопада 2021 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики. 打开/如何

2022-01-13 19:53:46 Чи може особа запитати дані з ЄРДР щодо себе: позиція ВС 打开/如何

2022-01-04 15:16:05 ​​Свідок не має права на оскарження вироку в частині оцінки судом достовірності його показань – ВС

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК України апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом, якщо оскаржене судове рішення стосується їхніх прав, свобод та інтересів.

Якщо у вироку (ухвалі про застосування примусового заходу виховного характеру чи про застосування примусових заходів медичного характеру), постановленому щодо однієї особи, зроблено висновок, який стосується прав, свобод та інтересів іншої особи, то остання на підставі п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК України та керуючись загальними засадами кримінального судочинства, в тому числі пунктами 1, 2, 10, 17 ст. 7, ч. 6 ст. 9, частин 1 та 2 ст. 24 КПК України, вправі звернутися до суду вищої інстанції з оскарженням цього судового рішення в частині її прав, свобод та інтересів.

Однак свідок, який у кримінальному провадженні надавав відомості щодо відомих йому обставин, не є суб’єктом, який має право на оскарження вироку в частині оцінки достовірності його показань.

Такого висновку дійшла об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу адвоката в інтересах особи (свідка у кримінальному провадженні) на ухвалу апеляційного суду, постановлену в цьому провадженні за обвинуваченням іншої особи.

Як зазначила ОП ККС ВС, вичерпний перелік осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено в ст. 393 КПК України. Разом із тим кожен із визначених законодавцем суб’єктів має право на оскарження судового рішення лише з певних мотивів і підстав, тобто в певній процесуально визначеній частині.

Тому для постановлення рішення про можливість здійснення провадження в суді апеляційної інстанції апеляційному суду не достатньо встановити належність суб’єкта, який подав скаргу, до осіб, визначених у ст. 393 КПК України, а необхідно правильно вирішити, чи не порушено особою, яка подала скаргу, межі оскарження, встановленої для неї кримінально процесуальним законом.

Положення КПК України не визначають як суб’єкта апеляційного оскарження судових рішень свідка у кримінальному провадженні. Проте до суб’єктів оскарження рішення в апеляційному порядку може бути віднесено, крім тих осіб, що зазначені в пунктах 1–9-3 ч. 1 ст. 393 КПК України, інших осіб у випадках, передбачених цим Кодексом.

Постанова ОП ККС ВС у справі № 654/1820/18 (провадження № 51-3251кмо20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/101855118.
Окрема думка судді – https://reyestr.court.gov.ua/Review/101913259.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login. 打开/如何

2021-12-30 20:10:15 ​​Верховний Суд опублікував огляд актуальної судової практики ККС ВС за жовтень 2021 року

В огляді зібрано найактуальніші правові позиції з проблем кримінального та кримінального процесуального права, що містяться в постановах, ухвалених Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду у жовтні 2021 року: https://cutt.ly/vURRf5e

Зокрема, ККС ВС звернув увагу на такі проблеми кримінального права:

визначення матеріальної шкоди під час кваліфікації дій особи, яка виготовила та реалізувала спортивний одяг з використанням елементів товарного знака без спеціального дозволу його власника, за ст. 229 КК на підставі розрахунку неотриманого прибутку власником відповідного товарного знака;

констатація того, що військовослужбовець військової служби за контрактом не може бути суб’єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 407 КК, а може притягатися до кримінальної відповідальності у разі нез’явлення вчасно на службу без поважних причин лише за частинами 2–5 ст. 407 КК.

Окрім того, ККС ВС висловився з приводу таких питань кримінального процесуального права України, як:

прийняття рішення керівника органу досудового розслідування про призначення групи слідчих у кримінальному провадженні у формі постанови;

неможливість оскарження в апеляційному порядку потерпілим або його законним представником чи представником ухвали слідчого судді про скасування повідомлення про підозру;

визначення підслідності у кримінальному провадженні та вплив порушення правил підслідності на визнання доказів недопустимими;

Упродовж жовтня 2021 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики. 打开/如何

2021-12-28 15:04:33 ​​ВС пояснив, на яких суб’єктів покладається виконання ухвал про дозвіл на обшук житла, іншого володіння особи і чи можливе передоручення

Системне тлумачення процесуальних норм, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 40, ст. 236 КПК України, дає підстави для висновку про те, що виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи покладається на слідчого або прокурора і не може бути доручене відповідним оперативним підрозділам.

Такого висновку дійшла об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду щодо особи, яку орган досудового розслідування обвинувачував у тому, що вона придбала за невстановлених обставин особливо небезпечний наркотичний засіб – канабіс, зберігала його при собі, а згодом збула (ч. 2 ст. 307 КК України). Місцевий суд виправдав особу у зв’язку з недоведеністю її винуватості у вчиненні кримінального правопорушення. Апеляційний суд залишив вирок без змін.

У цьому кримінальному провадженні однією з підстав визнання недопустимими результатів обшуку було те, що він був проведений оперативним працівником за дорученням слідчого. Цей висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові колегії суддів Другої судової палати ККС від 29 січня 2019 року у справі № 466/896/17 (провадження № 51-7759км18), обставини якої є подібними до тих, що наявні у цій справі.

Проте, на думку колегії суддів Першої судової палати, необхідно відступити від цього висновку, який ґрунтується на неправильному тлумаченні процесуального закону, що й стало підставою для передачі кримінального провадження на розгляд об’єднаної палати.

ОП ККС ВС вказала, що попри загальну норму про те, що оперативні підрозділи органів Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, органів Державного бюро розслідувань, органів Бюро економічної безпеки України, органів Державної прикордонної служби України, органів, установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, дізнавача, прокурора, а підрозділ детективів, оперативно-технічний підрозділ та підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України – за письмовим дорученням детектива або прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (ч. 1 ст. 41 КПК України), в ч. 1 ст. 236 КПК України закріплено норму, що ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи може бути виконана слідчим чи прокурором, винятків для оперативних підрозділів не передбачено. В жодній іншій статті КПК України, яка стосується порядку проведення слідчих (розшукових) дій, аналогічної норми немає.

Постанова ОП ККС ВС у справі № 663/820/15-к (провадження № 51-2075кмо20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/101829915.

Окрема думка судді – https://reyestr.court.gov.ua/Review/101829965.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login. 打开/如何

2021-12-14 14:16:19 Аркадій Бущенко: «У значної кількості представників влади та правоохоронних органів неправильні уявлення про кримінальний процес» 打开/如何

2021-12-13 19:43:56 Чи розповсюджується презумпція невинуватості на дисциплінарну відповідальність судді: практика ВП ВС 打开/如何

2021-12-09 10:06:36 ​​Після прийняття і реєстрації заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення перевіряється достатність даних, що можуть свідчити про його вчинення – ВС

Підставою початку досудового розслідування є не будь-які прийняті та зареєстровані заяви, повідомлення, а лише ті з них, з яких вбачаються вагомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, короткий виклад яких разом із прізвищем, ім’ям, по-батькові (найменуванням) потерпілого або заявника, серед іншого, вноситься до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Анонімна заява не реєструється як підстава для відкриття кримінального провадження, а лише є підставою для перевірки викладеної в ній інформації, після чого відомості до ЄРДР може бути внесено за рапортом працівника поліції, який встановив наявність ознак злочину в заяві чи повідомленні.

Про це зазначив Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, який залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду в кримінальному провадженні за обвинуваченням особи в незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту, незаконному збуті психотропної речовини, а також вчиненні цих дій повторно (частини 1 та 2 ст. 307 КК України).

За вироком місцевого суду, залишеним апеляційним судом без зміни, особу визнано невинуватою та виправдано у зв’язку з недоведеністю її вини у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.

Як зазначив ККС ВС, за змістом ст. 214 КПК України, підставою для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та початку досудового розслідування є подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або самостійне виявлення слідчим, прокурором з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

Слідчий, прокурор після прийняття та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення з огляду на їх зміст має перевірити достатність даних, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, за наслідками чого приймає рішення про початок досудового розслідування шляхом внесення відповідних відомостей до ЄРДР.

У цьому кримінальному провадженні суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що досудове розслідування щодо особи було розпочато з порушенням визначеної кримінальним процесуальним законом процедури. Так, дії, передбачені ч. 1 ст. 214 КПК України, були реалізовані на підставі анонімного звернення на адресу керівника місцевої прокуратури, у якому не було зазначено конкретних обставин, які б свідчили про наявність ознак злочину, а лише загальне повідомлення від імені жителів селища міського типу про незаконний збут наркотичних засобів обвинуваченим та іншими особами.

Тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що таке звернення, зміст якого не відповідає вимогам ч. 5 ст. 214 КПК України, у цьому випадку не могло бути безальтернативною підставою для внесення відомостей про кримінальне правопорушення щодо особи до ЄРДР та, відповідно, початку досудового розслідування.

Постанова ККС ВС у справі № 556/450/18 (провадження № 51-4229км20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/100109396.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login. 打开/如何

2021-12-02 20:30:17 ​​Постанова ОП ККС ВС щодо можливості апеляційного оскарження ухвали про повернення обвинувального акта прокурору

Кримінально-процесуальні акти (механізми) повернення обвинувального акта прокурору в порядку, передбаченому КПК України, та повернення обвинувального акта прокурору для внесення з урахуванням вимог гл. 25 КПК України відповідно до підпункту 5 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» не є тотожними.

Якщо виходити із закріпленого в п. 3 ч. 1 та абз. 1 ч. 2 ст. 392 КПК України загального правила про недопустимість окремого оскарження ухвал, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 цієї статті, крім випадків, визначених цим Кодексом, та відсутності в нормах КПК України відповідної вказівки щодо можливості оскарження, то ухвала місцевого суду про повернення обвинувального акта прокурору для внесення з урахуванням вимог гл. 25 КПК України оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Такий висновок зробила об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Як зазначено в постанові ОП ККС ВС, оскільки кримінальний процесуальний закон не містить вичерпного переліку порушень у складанні обвинувального акта, що зумовлює його повернення, норма п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України відсилає до ст. 291 цього Кодексу, що надає можливість визначити перелік порушень, які є похідними від закріплених у цій статті вимог до підсумкового документа досудового розслідування: порушення, які стосуються змісту та форми самого обвинувального акта, а також змісту та наявності додатків до обвинувального акта.

Підставою повернення обвинувального акта за підпунктом 5 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2617-VIII є невідповідність закону процедури внесення цього обвинувального акта, на відміну від положень п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, в яких ідеться про недоліки самого підсумкового документа досудового розслідування – обвинувального акта.

Приписи підпункту 5 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2617-VIIІ про повернення обвинувального акта, на відміну від положень п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, викладено як імперативну та безумовну вимогу до суду, що вказує і на відсутність предмета апеляційної перевірки згідно з п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, а саме – «відповідності чи невідповідності обвинувального акта вимогам цього Кодексу».

Водночас ч. 4 ст. 314 КПК України прямо передбачає можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали про повернення обвинувального акта, прийнятої згідно з приписами саме ст. 314 КПК України, проте спеціальних норм стосовно можливості оскарження повернення обвинувального акта на підставі підпункту 5 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2617-VIIІ чинний КПК України не містить.

З огляду на наведене повернення обвинувального акта за підпунктом 5 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2617-VIII становить кримінально-процесуальний акт sui generis, тобто його конструкція є своєрідною, єдиною у своєму роді.

Постанова ОП ККС ВС у справі № 161/7092/20 (провадження № 51-5946кмо20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/100919039.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login. 打开/如何