Кафедра кримінальної юстиції

2021-11-18 16:06:36 ​​ВП ВС скасувала рішення судів після рішення ЄСПЛ у справі про подвійне притягнення заявника до відповідальності

Велика Палата Верховного Суду переглянула рішення попередніх судових інстанцій з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань.

Постановою судді Зарічного районного суду м. Суми від 21 червня 2007 року особу притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП (дрібне хуліганство) та піддано адміністративному стягненню у виді адміністративного арешту на строк три доби.

Прокурор, вважаючи, що дії особи містять ознаки злочину, подав протест на цю постанову, тому що заявникові пред’явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 296 КК України. 6 лютого 2008 року суддя місцевого суду задовольнив протест прокурора, скасував постанову від 21 червня 2007 року та закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення. Апеляційний суд залишив це судове рішення без змін.

Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 29 грудня 2008 року особу було визнано винною у вчиненні хуліганства, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України, та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки один місяць. Апеляційний суд змінив вирок місцевого суду в частині покарання та позбавив особу волі на строк два роки. Верховний Суд України відмовив у перегляді цього судового рішення.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 10 грудня 2020 року у справі «Чернов проти України» констатовано порушення ст. 4 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв’язку з тим, що заявника двічі було притягнуто до суду та покарано за одне й те саме правопорушення.

Переглядаючи рішення судів, Велика Палата ВС констатувала, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За висновком ЄСПЛ, адміністративне правопорушення «дрібне хуліганство», передбачене ст. 173 КУпАП, підпадає під визначення «кримінальна процедура» у розумінні ст. 4 Протоколу № 7 Конвенції.

З огляду на це ВП ВС дійшла висновку, що застосування судом до заявника адміністративного стягнення за вчинення цього правопорушення є покаранням (засудженням) у порядку кримінального провадження, а постанова Зарічного районного суду м. Суми від 21 червня 2007 року – вироком. Тому порушена кримінальна справа щодо особи підлягає закриттю, а всі судові рішення скасуванню.

Постанова ВП ВС від 29 червня 2021 року у справі № 1-464/2008 (провадження № 13-17зво21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/98235795.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua. 打开/如何

2021-11-16 11:54:38 ​​ВС визначив суб’єктів, які не мають права оскаржити в апеляційному порядку ухвалу слідчого судді про скасування повідомлення про підозру

Відповідно до положень п. 7 ч. 1 ст. 393, ч. 2 ст. 309, п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України потерпілий або його законний представник чи представник не є особами, які мають право оскаржити в апеляційному порядку постановлену на стадії досудового розслідування ухвалу слідчого судді про скасування повідомлення про підозру.

Такого висновку дійшла об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційні скарги представника потерпілого – адвоката та заступника Генерального прокурора на ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді місцевого суду щодо скасування повідомлення особі про підозру у домашньому насильстві (ст. 126-1 КК України).

Як зазначила ОП ККС ВС, суб’єктний склад забезпечувальних проваджень не є тотожним суб’єктному складу основного кримінального провадження. Саме такий підхід, на думку палати, відображає логіку законодавця стосовно нормативної регламентації забезпечувальних проваджень. Інше свідчило б про недотримання законності як загальної засади кримінального провадження, відповідно до якої, згідно з доктринальним тлумаченням, особа має бути своєчасно допущена до провадження, їй повинні бути роз’яснені її права та обов’язки і надана реальна можливість реалізувати права.

Потерпілий є учасником кримінального та судового провадження, однак на загальних підставах, але до жодної із сторін кримінального провадження не належить. Лише у випадку, коли прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення в суді, а потерпілий погодився підтримувати обвинувачення в суді, такий потерпілий користується всіма правами сторони обвинувачення під час судового розгляду (частини 2 та 4 ст. 340 КПК України). Потерпілий на стадії досудового розслідування правами сторони обвинувачення не наділений та, відповідно, не користується, а перелік його прав та обов’язків передбачено у статтях 56–57 КПК України.

Так, порядок оскарження ухвал слідчого судді, які постановлені під час досудового розслідування, та їх перелік передбачені частинами 1, 2 ст. 309 КПК України. Серед таких ухвал значиться й ухвала слідчого судді про скасування повідомлення про підозру, яка в силу положень ч. 2 зазначеної норми КПК України може оскаржуватися під час досудового розслідування в апеляційному порядку.

Коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено в ст. 393 КПК України. Водночас, відповідно до положення п. 7 ч. 1 ст. 393 КПК України, апеляційну скаргу мають право подати потерпілий або його законний представник чи представник – у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції.

Отже, з огляду на положення правових норм законодавчо не визначено право потерпілого, його законного представника чи представника оскаржити в апеляційному порядку постановлене слідчим суддею судове рішення про скасування повідомлення про підозру.

Крім того, про відсутність у потерпілого або його законного представника чи представника права на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, постановленої за результатом розгляду скарги про скасування повідомлення про підозру, свідчать і положення п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України. Відповідно до згаданих вимог законодавець надав право оскарження повідомлення про підозру лише самому підозрюваному, його захиснику чи законному представнику, таким чином визначивши коло осіб, інтересів яких це стосується. Відсутність у потерпілого або його законного представника чи представника права оскарження повідомлення про підозру свідчить і про відсутність можливості оскаржити рішення слідчого судді в апеляційному порядку.

Постанова ККС ВС у справі № 756/10189/20 (провадження № 51-517кмо21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/100214761.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login. 打开/如何

2021-11-09 16:09:49 ​​Верховний Суд опублікував огляд актуальної судової практики ККС ВС за вересень 2021 року

До огляду вміщено низку важливих правових позицій з проблем кримінального та кримінального процесуального права, що містяться у постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, ухвалених упродовж вересня 2021 року: https://cutt.ly/bTyVgXR

Зокрема, ККС ВС звернув увагу на такі проблеми кримінального права:

встановлення матеріальної шкоди (ч. 1 ст. 176 КК) на підставі як прямої дійсної шкоди, так і неотриманого прибутку;

вирішення судом питання про звільнення особи, в діях якої має місце сукупність корупційного та некорупційного кримінального правопорушення, від відбування покарання з випробуванням;

кваліфікація дій особи, яка вчинила хуліганські дії поза часом роботи закладу;

віднесення до офіційного документу табелю виходу на роботу засудженого до покарання у виді громадських робіт;

Окрім того, ККС ВС висловився з приводу таких питань кримінального процесуального права України, як:

процесуальні наслідки направлення прокурором обвинувального акта після закінчення досудового розслідування до суду поза межами строків досудового розслідування у кримінальних провадженнях щодо злочинів, які не є тяжкими чи особливо тяжкими злочинами проти життя та здоров’я;

відмова обвинуваченого, підсудного під час судового розгляду від захисника та процесуальні наслідки залишення судом такого клопотання без задоволення;

необхідність урахування згоди обвинуваченого під час прийняття рішення про проведення судового засідання в режимі відеоконференції на період дії карантину.

Упродовж вересня 2021 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики. 打开/如何

2021-11-08 11:23:36 ​​ВС пояснив, як має застосовуватись норма права щодо належної процедури визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування

За приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК України рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов’язково приймається у формі, яка повинна відповідати передбаченим кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови.

Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою на те особою.

Такий висновок зробила Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого на вирок місцевого та вирок апеляційного судів. У цьому провадженні ОП ККС ВС вирішувала питання щодо належної процедури визначення групи слідчих, які здійснюватимуть відповідні повноваження у кримінальному провадженні.

Як зазначила ОП, системне тлумачення пунктів 1, 2 ч. 2 ст. 39, ч. 1 ст. 214 КПК України свідчить про те, що законодавець у своїй термінографічній практиці застосовує словосполучення «визначати слідчого» та «призначати слідчого» як синонімічного змісту терміни, що мають тотожне семантичне значення стосовно визначення обсягу, форми та змісту дій, які вони характеризують.

Статтею 110 КПК України установлено, що процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова приймається у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.
Така специфічна процесуальна форма рішення про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть відповідні повноваження у конкретному кримінальному провадженні, як постанова, випливає із тлумачення положень ч. 2 ст. 39, ч. 1 ст. 214 КПК України у взаємозв’язку з положеннями ст. 110 цього Кодексу.

Процесуальне рішення керівника відповідного органу досудового розслідування про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, має відповідати вимогам ст. 110 КПК України. При цьому з огляду на вимоги ч. 6 вказаної статті, таке рішення повинно бути виготовлене на офіційному бланку та підписане службовою особою, яка його прийняла.

Витяг з ЄРДР не є процесуальним рішенням, а тому не породжує правових наслідків щодо визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування.

Отже, процесуальне рішення про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, має прийматися у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. При цьому таке процесуальне рішення необхідно долучати до матеріалів досудового розслідування для підтвердження наявності повноважень слідчих, які здійснюють досудове розслідування.

В аспекті застосування приписів ч. 2 ст. 39, ч. 1 ст. 214 КПК України у взаємозв’язку з положеннями ст. 110 цього Кодексу недотримання належної правової процедури спричиняє порушення гарантованого кожному ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.

Постанова ОП ККС ВС у справі № 724/86/20 (провадження № 51-1353кмо21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/100214751.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login. 打开/如何

2021-10-26 10:55:28 ​​Особа не має права користуватися послугами одночасно захисника за призначенням та захисника за договором – ККС ВС

Аналіз чинного законодавства свідчить, що особа не має права користуватися одночасно послугами захисника, з яким уклала договір про надання правової допомоги, та послугами безоплатної правової допомоги, яка надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел. Тобто особа має право користуватися або послугами захисника за призначенням, або захисника за договором.

Про це йдеться у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, який залишив без задоволення касаційну скаргу засудженого на вирок апеляційного суду. Відповідно до судових рішень чоловік був визнаний винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху як особа, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої (ч. 2 ст. 286 КК України) та в залишенні у небезпеці (ч. 1 ст. 135 КК України).

У касаційній скарзі засуджений послався, зокрема, на порушення апеляційним судом його права на захист, стверджуючи, що суд не забезпечив йому права мати ще одного захисника.

ККС ВС визнав ці доводи безпідставними, вказавши на таке.

Згідно з положеннями кримінального процесуального закону обвинувачений має право мати захисника, з яким уклав угоду про надання правової допомоги, а також на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених КПК України, та законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.

Стаття 46 КПК України дозволяє обвинуваченому укласти угоду одночасно з декількома захисниками. Водночас, якщо обвинувачений виявив бажання мати захисника, але з об’єктивних причин не може його залучити самостійно, суд своїм рішенням залучає захисника до участі у кримінальному провадженні для здійснення захисту за призначенням (ст. 49 КПК України). Надання безоплатної вторинної правової допомоги припиняється, зокрема, якщо особа вирішила користуватися захистом іншого захисника, з яким уклала угоду (ст. 23 Закону України «Про безоплатну правову допомогу»).

З матеріалів кримінального провадження та аудіозапису судових засідань суду апеляційної інстанції встановлено, що захист інтересів особи здійснював адвокат, який, будучи належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, у судові засідання не з’являвся, про причини своєї неявки суду не повідомляв. Унаслідок цього розгляд кримінального провадження кілька разів відкладався.

Обвинуваченому було роз’яснено його право укласти угоду на захист своїх інтересів з іншим захисником та надано час для цього. Проте він цим правом не скористався, угоди із жодним іншим захисником не уклав через відсутність коштів, водночас адвокат у судове засідання повторно не з’явився.

Оскільки повторна неявка захисника та відсутність будь-якого іншого обраного засудженим захисника негативно впливала на строки апеляційного розгляду, з метою дотримання розумних строків розгляду апеляційної скарги та недопущення порушення права засудженого на захист апеляційний суд постановив ухвалу про призначення особі захисника з числа адвокатів регіонального центру із надання безоплатної вторинної правової допомоги. Одночасно особі було повторно роз’яснено її право укласти угоду з обраним нею захисником, чого вона не зробила.

У суді апеляційної інстанції інтереси засудженого представляв захисник за призначенням, позиція якого в судовому засіданні не відрізнялася від позиції захисту, що була висловлена в суді першої інстанції. Проти здійснення захисту цим захисником засуджений не заперечував. Тобто матеріали справи свідчать, що право на захист особи було дотримане, а її доводи щодо ненадання можливості залучити ще одного адвоката суперечать вищенаведеним вимогам закону та матеріалам кримінального провадження.

Постанова ККС ВС у справі № 718/2214/20 (провадження № 51-2558км21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/99648261. 打开/如何

2021-10-22 14:10:05 ​​ Дистанційне навчання

З 25 жовтня по 15 листопада Університет переходить на дистанційну форму навчання!

Відповідний наказ буде оприлюднено незабаром

NLUCampusbot|
Instagram|
Facebook|
YouTube|
Сайт Університету| 打开/如何

2021-10-18 15:31:10 ​​Постанова Великої Палати ВС щодо правових підстав для реалізації АРМА земельної ділянки, на яку накладено арешт

Велика Палата Верховного Суду висловилася щодо права Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) здійснювати реалізацію (продаж) земельної ділянки, на яку ухвалою слідчого судді накладено арешт у кримінальному провадженні та яку передано АРМА в управління в межах визначеного порядку зберігання речових доказів.

Ця виключна правова проблема була вирішена в межах справи № 910/18647/19 за позовом ТОВ «С.П.Т.» до АРМА, ТОВ «Пелучо», ДП «СЕТАМ» про визнання недійсними результатів електронних торгів щодо продажу земельної ділянки площею 11,9356 га в Одеській області; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між АРМА та ТОВ «Пелучо»; витребування земельної ділянки з незаконного володіння.

Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено повністю. Суд апеляційної інстанції скасував це рішення, а позов задовольнив. Касаційний господарський суд у складі ВС передав справу на розгляд Великої Палати ВС для вирішення виключної правової проблеми щодо тлумачення норм КПК України та Закону про АРМА, що стосуються правових підстав для реалізації майна (активів), на яке накладено арешт у кримінальному провадженні.

ВП ВС дійшла висновку про те, що ст. 21 Закону про АРМА стосується загалом майна як активів, управління якими здійснює АРМА та до яких належать кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні чи стягнуті за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

Натомість абз. 7 ч. 6 ст. 100 КПК України регулює збереження і реалізацію майна, яке є речовим доказом у кримінальному провадженні. Ця стаття розмежовує передання речових доказів для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження та передання речових доказів для їх реалізації. При цьому за змістом ч. 6 цієї статті для реалізації можуть бути передані тільки речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливе без зайвих труднощів або витрати із забезпечення спеціальних умов зберігання яких співмірні з їхньою вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню.

Земельна ділянка до таких видів майна не належить.

ВП ВС не знайшла підстав для висновку про те, що спірна земельна ділянка була передана АРМА за ухвалою слідчого судді саме для реалізації. Враховуючи, що АРМА розпорядилося переданою йому як речовий доказ земельною ділянкою фактично від імені власника за відсутності на це законних підстав, Велика Палата ВС констатувала, що апеляційний суд мав підстави виходити у своєму рішенні з того, що електронні торги є незаконними.

Тож ВП ВС скасувала постанову апеляційного суду в частині задоволення вимог про визнання недійсними результатів торгів і договору купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки визнала, що ці вимоги не становлять ефективного способу захисту прав власника ділянки – в цій частині залишено в силі рішення першої інстанції з власних мотивів, на які вказала ВП ВС. А в решті позовних вимог постанова суду апеляційного суду залишена без змін.

Постанова Великої Палати ВС від 5 жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19 (провадження № 12-88гс20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/100259273. 打开/如何

2021-10-13 14:21:36 ​​В огляді зібрано найбільш актуальні правові позиції з проблем кримінального та кримінального процесуального права, що містяться в постановах ККС ВС, ухвалених у серпні 2021 року: https://cutt.ly/wRwPMcR.

Зокрема, ККС ВС звернув увагу на такі питання кримінального права:

підстави звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК);

призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами для осіб, засуджених за ст. 286 КК, для яких відповідна діяльність є джерелом доходу;

встановлення ознак злісного ухилення від сплати аліментів.

Окрім того, ККС висловився з приводу таких питань кримінального процесуального права, як:

можливість визначення керівником органу досудового розслідування слідчого на підставі доручення, а не постанови;

вплив припущення експерта стосовно вартості предмета експертизи, що міститься у висновку, на визнання такого висновку неналежним доказом;

неможливість вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні, яке було закрито у зв’язку із закінченням строків давності;

правила нанесення особистого підпису на процесуальний документ учасником кримінального провадження.

Упродовж серпня 2021 року ККС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики. 打开/如何

2021-10-12 11:44:19 До уваги магістрів

Міністерством освіти і науки України затверджено Програму єдиного державного кваліфікаційного іспиту за спеціальностями «Право» та «Міжнародне право» на другому (магістерському) рівні вищої освіти. 打开/如何

2021-09-30 10:06:55 ​​ВП ВС переглянула справу з підстави встановлення ЄСПЛ порушень міжнародних зобов’язань у справі «Карташов проти України»

Велика Палата Верховного Суду переглянула вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області, ухвалу Апеляційного суду Донецької області та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з підстави встановлення Європейським судом з прав людини порушення Україною міжнародних зобов’язань у справі «Карташов проти України» (заява № 66362/11, рішення набуло статусу остаточного 17 березня 2021 року).

Вироком місцевого суду, залишеним без змін ухвалами вищих інстанцій, заявника засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 369 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки. Заявника визнано винним у тому, що він підбурив двох осіб (у кримінальній справі вони набули статусу потерпілих) до давання хабаря через нього посадовим особам прокуратури та суду, а також вчинив замах на заволодіння чужим майном у великих розмірах шляхом обману та зловживання довірою.

Рішенням ЄСПЛ констатовано порушення судом першої інстанції п. 1 та підпункту «d» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо заявника. ЄСПЛ виходив із того, що під час постановлення обвинувального вироку вирішальне значення мали показання потерпілих, які були єдиними безпосередніми свідками протиправної діяльності, у вчиненні якої обвинувачували заявника. Проте зафіксовані у виді відеофонограми розмови дані (одержані в результаті проведення оперативно-розшукових заходів) були вилучені з матеріалів справи, а інших прямих доказів, окрім показань цих осіб, не було. Під час повторного розгляду справи судом першої інстанції жодного з потерпілих не допитано.

Також ЄСПЛ постановив, що з огляду на принципову зміну в доказовій базі та відсутність поважної причини неявки потерпілих наявність протоколів судових засідань з їхніми показаннями, наданими під час попереднього судового розгляду, не була достатньою гарантією для збереження загальної справедливості судового розгляду.

Велика Палата ВС зауважила, що в основі визнаного ЄСПЛ порушення Україною конвенційних зобов’язань лежали суттєві процедурні помилки, які ставлять під серйозний сумнів результат судового провадження щодо заявника і є підставами для нового розгляду справи з метою відновлення його порушених прав.

На думку ВП ВС, для усунення встановлених ЄСПЛ порушень конвенційних прав заявника необхідно забезпечити явку потерпілих у судове засідання для їх допиту з урахуванням вимог статей 302, 308 КПК 1960 року та/або перевірити за матеріалами справи їхні показання, зафіксовані в інших джерелах. Верховний Суд як суд права позбавлений процесуальних повноважень безпосередньо досліджувати й оцінювати докази.

Велика Палата ВС вважає, що констатовану ЄСПЛ невідповідність судового провадження вимогам ст. 6 Конвенції можна виправити під час нового апеляційного розгляду. Апеляційному суду необхідно з дотриманням норм процесуального права усунути порушення, зазначені в цій постанові.
Тож ВП ВС скасувала ухвали апеляційного суду і ВССУ та направила справу на новий апеляційний розгляд.

Постанова Великої Палати ВС від 7 вересня 2021 року у справі № 1-421/10 (№ 13-35зво21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/99648450. 打开/如何